Трамп "відпрацьовує борг" перед Путіним, а Сі чекає на вибори: інтерв'ю з Аллою Катиш

Дональд Трамп звинувачує Україну в небажанні завершувати війну та подорожчанні дизельного пального у США, водночас Вашингтон пом'якшує обмеження щодо російських енергоносіїв. Напередодні виборів до Конгресу виникають нові питання щодо поступок Кремлю, можливого тиску на Україну та майбутньої ролі США у світовій політиці. Канадська журналістка Алла Катиш у розмові з Іриною Узловою, яку також публікує YouTube-канал 24 Каналу, проаналізувала можливі мотиви рішень Трампа та його відносини з Путіним. Вона також оцінила протести в США та Європі, ризики політичної дестабілізації Канади й перспективи можливої тристоронньої зустрічі Трампа, Путіна та Сі Цзіньпіна. Трамп заявляє, що Зеленський не хоче завершувати війну, а українські удари по російських НПЗ нібито шкодять американським фермерам. Зеленський запропонував припинити ці атаки в обмін на додаткові ракети для Patriot, але Вашингтон хоче поступок без відповідних гарантій. Чого насправді домагається Трамп і чому його політика дедалі більше відповідає інтересам Росії? Я хочу повернутися до інформації, яку ми обговорювали в попередньому ефірі. Журналіст Майкл Вайс розповів про дві важливі обставини, які можуть пояснювати нинішні дії Трампа. Перша полягає в тому, що Путін був незадоволений американським президентом. На думку Вайса, Трамп обіцяв Кремлю певні рішення, але не забезпечив результату, якого від нього очікували. Зокрема, йшлося про скасування санкцій. Путін, наскільки можна судити з цієї інформації, вважав, що Трамп повинен виконати свої обіцянки. Але певний час цього не відбувалося. Ситуація могла змінитися, коли стало зрозуміло, що напередодні виборів до Конгресу американський президент опинився в складному політичному становищі. Я припускаю, що Стів Віткофф і Джаред Кушнер могли звернутися до російської сторони по допомогу. Якщо таке звернення справді було, Путін отримав можливість вимагати конкретних кроків у відповідь. Він міг нагадати Трампу, що той досі не виконав того, що обіцяв раніше. І нинішні санкційні поступки, на мою думку, можуть бути пов'язані саме з цими домовленостями. Тому я не вважаю, що Сполучені Штати раптом різко змінили позицію та стали на бік Росії. Американська держава і Трамп – це не одне й те саме. Я переконана, що сам Трамп давно схильний підтримувати рішення, вигідні Путіну. Просто раніше його стримували люди та державні інституції, які не дозволяли реалізувати всі такі наміри. Тепер, коли американський президент може потребувати допомоги перед виборами, він, на мою думку, почав робити те, чого від нього вимагав Кремль. Друга важлива обставина стосується російської економіки. За інформацією, яку наводив Майкл Вайс, у Путіна вперше за тривалий час виникли справді серйозні економічні проблеми. Це могло змусити російське керівництво замислитися про завершення війни. Але тут важливо розуміти, що Кремль не збирається просто відмовлятися від своїх вимог. Росія хотіла б завершити війну на власних умовах, домігшись того, чого не змогла отримати військовим шляхом. І для цього Путіну потрібні поступки з боку США. Саме тому я говорю, що Трамп зараз ніби повертає борг Кремлю. Є ще одна дуже цікава деталь. Американські конгресмени та сенатори запитують, чому Вашингтон допомагає Росії, якщо Москва водночас підтримує Іран, який воює проти Сполучених Штатів та їхніх союзників. Але я не виключаю, що Трамп справді не знає багатьох подробиць цієї ситуації. За повідомленнями журналістів, він ще під час першого президентського терміну неохоче ознайомлювався зі щоденними розвідувальними доповідями. Тоді співробітники намагалися робити ці матеріали більш наочними, додавали ілюстрації, щоб привернути його увагу. Тепер, як стверджують журналістські джерела, президент майже не читає такі документи. Натомість його помічниця Наталі Харп приносить добірки схвальних статей про нього. І, судячи з цих повідомлень, саме таку інформацію він охочіше сприймає. Це створює серйозну проблему. Якщо президент отримує переважно позитивні повідомлення про себе, але не ознайомлюється з повною розвідувальною картиною, він може просто не розуміти, що насправді відбувається. Тоді Путіну значно простіше переконувати його у власній версії подій. Я думаю, що Трамп може не вдавати необізнаність. Можливо, він справді не має повної інформації про міжнародну ситуацію, а це робить його ще більш вразливим до впливу Кремля. Марко Рубіо запевняє, що США не припиняли передавати Україні розвіддані. Але після останнього балістичного удару по Києву знову виникли питання щодо своєчасності попереджень. Рубіо намагається захистити Трампа від критики? Мені здається, що Марко Рубіо зараз намагається зосередитися на тих питаннях, де для нього особисто менше політичних ризиків. Він перебуває в Центральній Азії та займається відносинами Сполучених Штатів із державами цього регіону. Звичайно, Центральна Азія має стратегічне значення. Це регіон, де перетинаються інтереси Росії, Китаю та США. І американська присутність там сама по собі є важливою. Але мене дивує, що саме зараз Рубіо вирішив приділити цьому напрямку стільки уваги. Тривають війни, наближаються вибори до Конгресу, виникають дедалі серйозніші проблеми у відносинах США із союзниками. Водночас держсекретар їде в регіон, де ризик великого дипломатичного провалу порівняно невеликий. Я припускаю, що він просто шукає можливість продемонструвати бодай якийсь зовнішньополітичний успіх. Останнім часом йому було досить складно заробляти політичні бали. А в Центральній Азії можна провести зустрічі, зробити спільні фотографії, підписати певні документи та представити це як результат своєї роботи. Тому я думаю, що Рубіо обрав завдання, яке вважає для себе посильним. Але формат C5+1, який об'єднує США та п'ять держав Центральної Азії, існує вже давно. Трамп також проводив зустрічі в цьому форматі. Хіба не важливо, щоб Вашингтон зберігав вплив у регіоні, де активно працюють Китай і Росія? Безумовно, це важливо. Але питання в тому, наскільки Сполучені Штати зараз здатні реально впливати на рішення цих країн. На мою думку, через політику Трампа позиції Вашингтона на міжнародній арені суттєво ослабли. І держави Центральної Азії це чудово розуміють. Вони бачать, де зараз зосереджені основні економічні можливості та політичний вплив у регіоні. Я вважаю, що Китай має там значно сильніші позиції, ніж Сполучені Штати. Тому я не очікую, що візит Рубіо принципово змінить ситуацію. Його, звичайно, добре приймуть. Організують зустрічі, зроблять фотографії, можливо, оприлюднять спільні заяви. Але це ще не означає, що країни регіону змінять свої зовнішньополітичні пріоритети. Серед пропозицій американської адміністрації є, зокрема, розширення участі держав Центральної Азії в Авраамських угодах, пов'язаних із нормалізацією відносин з Ізраїлем. Але Казахстан і так давно має дипломатичні відносини з Ізраїлем. Для інших країн регіону це питання також залежить від їхньої власної політики та інтересів. Тому я не бачу тут великого дипломатичного прориву, який міг би суттєво посилити позиції США. Мені здається, що Рубіо обрав напрямок, де можна демонструвати активність, не беручи на себе відповідальності за найскладніші проблеми американської зовнішньої політики. У Білому домі заперечують, що скасували антиросійські санкції, і стверджують, що лише пом'якшили обмеження щодо дизеля. Прихильники Трампа з руху MAGA також виправдовують цю домовленість. Як вони пояснюють її американським виборцям? Я бачила просто неймовірні виступи деяких конгресменів із руху MAGA. Вони намагаються вигадати пояснення того, навіщо Трампу знадобилася угода з Росією щодо дизельного пального. Наприклад, почали говорити, що його нібито попросили про це фермери в Айові. Але звідки взялася така історія? Чому фермери в Айові повинні просити саме російський дизель? Я не бачила жодних переконливих підстав для такого пояснення. На мою думку, прихильники президента просто намагаються виправдати його рішення перед виборцями. У Сполучених Штатах високі ціни на пальне залишаються серйозною проблемою. Це особливо відчутно для фермерів, які використовують дизель у сільськогосподарській техніці. Але якщо визнати, що подорожчання пов'язане з політикою самої адміністрації, це зашкодить республіканцям напередодні виборів. Тому відповідальність намагаються перекласти на Зеленського та українські удари по російських НПЗ. А Трампа представляють як президента, який начебто зробив усе можливе заради американських фермерів і навіть погодився на домовленість із Росією, щоб допомогти їм. Проте є дуже проста проблема: ціни на дизель після цієї угоди суттєво не знизилися. Останніми днями ціни на нафту трохи знизилися. Але вони коливалися й раніше, ще до домовленостей Трампа з Росією. Чи відчули американці реальне здешевлення дизеля? Ні, я не бачу жодного суттєвого результату. Нещодавно під час ефіру на моєму каналі ми перевіряли, як змінюється вартість дизеля в різних американських містах. Один із глядачів подивився ціну в Сіетлі. На той момент пальне подешевшало приблизно на два центи. Але за попередні півтора-два місяці його вартість зросла приблизно на півтора долара. Тому зниження на два центи практично нічого не змінює. Звичайні коливання цін були й раніше. Не можна кожне невелике здешевлення автоматично представляти як результат домовленостей із Росією. Крім того, для мене незрозуміло, чому Сполучені Штати взагалі повинні купувати дизель саме в Путіна. Канада, наприклад, заявляла про готовність максимально збільшити видобуток енергоносіїв, якщо американському ринку потрібні додаткові обсяги. Я бачила відповідне повідомлення на офіційному сайті нашого прем'єр-міністра. Канада готова збільшувати постачання, якщо США справді мають таку потребу. Тому складно пояснити, чому американська адміністрація вирішила домовлятися з Росією, замість того щоб використати інші можливості. До того ж невідомо, скільки дизеля Росія справді може експортувати після українських ударів по її нафтопереробній інфраструктурі. Трамп може називати різні обсяги постачань, але це не означає, що Москва здатна забезпечити їх у повному обсязі. Є й проблема з перевезенням. Нещодавно з'явилися повідомлення про вибухи поблизу нафтового термінала в Санкт-Петербурзі. Російські експортні об'єкти дедалі частіше опиняються під загрозою атак. Я розмовляла з економістом Володимиром Міловим, який пояснив, що можливості Росії експортувати нафтопродукти поступово скорочуються. Балтійські маршрути стають небезпечнішими через удари. У Чорному морі також існують серйозні труднощі з перевезеннями. Залишаються альтернативні маршрути через Арктику та віддалені райони Сибіру. Але це значно дорожче, а транспортування потребує великих додаткових витрат. До того ж страхування таких перевезень ускладнюється через ризики для танкерів. Якщо судна можуть опинитися під ударом, страхові компанії або підвищують вартість своїх послуг, або взагалі не хочуть працювати з такими перевезеннями. У результаті російське пальне може виявитися економічно невигідним для постачання на далекі ринки. Тому я не бачу переконливого економічного обґрунтування домовленості Трампа з Росією. На мою думку, її політичне значення для відносин із Путіним значно важливіше за реальну користь американським споживачам. The Hill повідомляє, що частина республіканців готова поставити додаткове фінансування Пентагону в залежність від посилення санкцій проти Росії. Це вже серйозний важіль впливу на Трампа? Я думаю, що це може бути серйозним сигналом для американського президента. Але зараз відбувається багато подій, які лише на перший погляд здаються не пов'язаними між собою. Наприклад, Європа дедалі частіше говорить про ненадійність Сполучених Штатів як військового партнера. Європейські країни почали обговорювати необхідність менше залежати від американського озброєння та розвивати власні оборонні можливості. І саме в цей період у різних європейських містах ми бачимо масштабні заворушення. Йдеться, зокрема, про Мілан, Париж та Турин. Там відбувалися демонстрації, пов'язані з рівнем життя, освітою та іншими внутрішніми проблемами. Спочатку ці акції були мирними. Але потім з'явилися люди в масках, які почали нападати на поліцейських і кидати коктейлі Молотова. У мене виникає запитання: кому вигідно, щоб європейські держави зіткнулися з такою хвилею насильства саме зараз? Я підозрюю, що російські структури могли бути причетні до розпалювання частини заворушень. Але хочу наголосити, що це моє припущення, а не підтверджений висновок слідства. Прем'єр-міністр Албанії Еді Рама також висловлював підозри щодо можливої участі людей, пов'язаних із Росією та Іраном. Водночас Трамп, коментуючи ситуацію у Франції, насамперед говорив про мігрантів та необхідність закривати кордони. Це вигідно європейським ультраправим партіям, які будують свою політику на страхах перед міграцією. У Франції, наприклад, політична сила Марін Ле Пен має історію фінансових зв'язків із Росією. Тому я побоююся, що радикалізацію протестів можуть використовувати для посилення таких партій та дестабілізації європейських держав. Але це не означає, що всі заворушення організував Кремль. Для таких тверджень потрібні конкретні докази. Є ще одна дуже тривожна історія, уже з Канади. За інформацією, яку я маю, 17 жовтня на військовій базі в Альберті стався вибух, після якого виникла сильна пожежа. Повідомлялося про чотирьох загиблих і 39 поранених. Це надзвичайно серйозний інцидент для канадських військових об'єктів у мирний час. Поширенню вогню сприяв сильний вітер, але причина самого вибуху залишається невідомою. Наразі триває розслідування, тому я не можу сказати, що саме сталося. І тим більше немає підстав стверджувати, що до трагедії причетна Росія чи будь-яка інша держава. Але якщо республіканці справді погрожують заблокувати додаткові кошти Пентагону, Трамп повинен прислухатися. Адже це може вплинути й на державні контракти компаній Ілона Маска. Чи здатен такий тиск змінити політику президента щодо Росії? Я думаю, що поки ні. Можливо, навіть добре, що Трамп не усвідомлює, наскільки серйозними можуть бути наслідки такого протистояння. Ми знову повертаємося до його інформаційної ізоляції. Якщо президент не читає розвідувальних доповідей, не слухає людей, які з ним не погоджуються, та отримує переважно позитивну інформацію про себе, він може просто неправильно оцінювати загрозу. На мою думку, Наталі Харп та інші люди з його оточення створили своєрідну інформаційну бульбашку. Трамп перебуває серед людей, які постійно підтверджують його правоту. Тому він може не вірити, що хтось із республіканських законодавців справді готовий виступити проти нього. Він звик діяти інакше. Коли якийсь республіканець критикує його рішення, Трамп починає публічно нападати на цю людину та мобілізує проти неї найвідданіших прихильників MAGA. Подібне вже відбувалося, наприклад, із конгресменом Томасом Массі. Після хвилі критики та погроз політики можуть відмовлятися від подальшого протистояння президенту. Трамп, як мені здається, розраховує, що ця тактика спрацює й тепер. Але ситуація може виявитися значно серйознішою, адже йдеться про бюджет Пентагону та принципові питання міжнародної безпеки. Я не впевнена, що цього разу всі республіканці погодяться відступити через погрози з боку прихильників президента. Тому Трамп може усвідомити справжній масштаб проблеми лише тоді, коли вона вже почне впливати на його можливості ухвалювати рішення. В Альберті обговорюють можливість проведення референдуму щодо відокремлення від Канади. Які настрої серед жителів провінції та чи може ця ініціатива справді привести до незалежності? Я думаю, що найближчим часом ситуація залишатиметься під контролем. Опитування показують, що ідею відокремлення підтримують приблизно 20% жителів Альберти, можливо, до 22%. Переважна більшість населення провінції не хоче виходити зі складу Канади. Причому багато людей дуже негативно ставляться навіть до того, що це питання постійно порушується. Нинішні політичні ініціативи стосуються подальшого обговорення можливості референдуму. Це не означає, що Альберта вже ухвалює остаточне рішення про вихід із Канади. Але я бачу іншу небезпеку. Навіть якщо прихильники відокремлення зазнають поразки, тема незалежності нікуди не зникне. Її можуть продовжувати використовувати для політичного тиску. Я вважаю, що певні американські політичні групи зацікавлені в посиленні сепаратистських настроїв у Канаді. Не виключаю й інформаційного впливу з боку Росії. Але це моє припущення, яке не можна сприймати як доведений факт. Зараз до цього додаються нові технології. Штучний інтелект дозволяє швидко створювати величезну кількість коментарів, повідомлень та інших матеріалів для соціальних мереж. За допомогою таких інструментів можна створювати враження, що певну ідею підтримує значно більше людей, ніж насправді. Я побоююся, що після голосування, якщо результати виявляться невигідними прихильникам відокремлення, можуть початися звинувачення у фальсифікаціях. Людям, які підтримували незалежність Альберти, можуть надсилати повідомлення про те, що їх нібито обдурили та вкрали перемогу. Це знайома схема з американської політики. Трамп неодноразово звинувачував своїх противників у фальсифікаціях, коли результати виборів його не влаштовували. Тому я думаю, що навіть якщо нинішня ініціатива провалиться, інформаційна боротьба навколо Альберти може тривати. Більшість жителів провінції хотіла б закрити це питання та продовжувати жити у складі Канади. Але політичні сили, яким вигідне постійне невдоволення, можуть не дозволити темі зникнути з порядку денного. У США відбулися масштабні протести No Kings, які охопили всі 50 штатів. На вулиці вийшли мільйони людей, а до виборів у Конгрес залишилося два тижні. Наскільки ці демонстрації можуть вплинути на голосування? Я вважаю, що ці акції дуже важливі насамперед для самих американських виборців. Коли люди виходять на вулицю та бачать навколо себе тисячі однодумців, вони розуміють, що не залишилися самі зі своїм невдоволенням. Це надзвичайно важливе відчуття. Люди бачать, що їх багато, що вони можуть діяти разом і змінювати ситуацію. На мою думку, це може суттєво вплинути на явку виборців. Людина, яка раніше сумнівалася, чи варто взагалі йти на виборчу дільницю, після такої демонстрації може відчути, що її голос справді має значення. Тому я думаю, що протести No Kings можуть допомогти мобілізувати людей перед 3 листопада. Але не варто очікувати, що вони безпосередньо змінять поведінку Трампа. Він і раніше ігнорував масштабні демонстрації проти себе. Для нього не має великого значення, скільки людей вийшло на вулиці, якщо вони не належать до його прихильників. Натомість він намагається висміювати протестувальників та представників Демократичної партії. У своїй риториці він постійно використовує образливі прізвиська, звинувачення в радикалізмі та спроби налякати виборців. Раніше республіканці часто говорили про загрозу соціалізму. Але, схоже, такі заяви вже не дають колишнього ефекту. Тепер дедалі частіше використовують звинувачення в комунізмі та повертаються до теми мігрантів. Це добре знайомі політичні прийоми Трампа. Але для людей, які виступають проти його політики, головне значення протестів полягає не в реакції президента. Найважливіше те, що вони побачили масштаб власної підтримки та отримали додаткову мотивацію брати участь у виборах. І якщо це справді приведе більше людей на виборчі дільниці, демонстрації можуть мати відчутний політичний результат. The Wall Street Journal повідомляє про бажання Путіна провести зустріч із Трампом та Сі Цзіньпіном. Україна виступає проти переговорів про її майбутнє без своєї участі, а МЗС наголошує, що Путін спочатку повинен погодитися на припинення вогню. Чи можуть ці три лідери домовитися про новий розподіл сфер впливу? Якщо подивитися на цю трійку, то, на мою думку, найбільший реальний вплив зараз має Сі Цзіньпін. Саме від його позиції можуть залежати подальші рішення. Водночас потрібно враховувати, що через два тижні у Сполучених Штатах відбудуться вибори до Конгресу. І їхні результати можуть суттєво змінити політичні можливості Трампа. Якщо республіканці втратять більшість у Палаті представників, а тим більше в обох палатах, американський президент опиниться в значно слабшому становищі. У США для такого президента часто використовують вислів "кульгава качка". Це політик, який формально зберігає владу, але має значно менше можливостей реалізовувати власні рішення. Я думаю, що в разі серйозної поразки республіканців навіть їхні конгресмени не будуть так охоче виконувати вимоги Трампа. Тому й на міжнародній арені його позиції можуть ослабнути. Зовсім інша ситуація із Сі Цзіньпіном. Китай має великий економічний вплив на Росію, а Кремль дедалі більше залежить від співпраці з Пекіном. Якщо китайський лідер вирішить, що війну потрібно припиняти, Путін, на мою думку, буде змушений уважно поставитися до цієї позиції. Але я не вважаю, що він так само реагуватиме на вимоги Трампа. Путін уже неодноразово демонстрував, що може затягувати переговори з американським президентом, щось обіцяти та не виконувати домовленостей. Тому я не очікую, що лише зустріч із Трампом дозволить досягти якихось серйозних рішень. Найбільше залежатиме від того, яку позицію займе Сі Цзіньпін. Але Сі теж потрібні певні поступки від Трампа. Чого Китай може вимагати в обмін на участь у таких домовленостях? Проблема для Трампа полягає в тому, що він уже зробив Китаю важливі поступки. Зокрема, американська адміністрація тимчасово пом'якшила тарифні обмеження. Крім того, виникли затримки з постачанням американського озброєння Тайваню. На мою думку, таким чином Сі Цзіньпін уже отримав частину того, чого прагнув у відносинах зі Сполученими Штатами. Причому деякі рішення називають тимчасовими, але ми знаємо, що тимчасові обмеження чи поступки іноді зберігаються дуже довго. Тому Китай не має особливої потреби поспішати з новими домовленостями. Сі може просто спостерігати, як розвивається політична ситуація у США, й чекати, поки стане зрозуміло, наскільки сильним залишиться Трамп після виборів. Я думаю, що зараз Китай має кращу переговорну позицію, ніж Вашингтон. Тобто Сі може використати проблеми Трампа та Путіна, щоб отримати ще більший вплив? Чи варто очікувати якихось важливих рішень найближчим часом? Китайська політика відома тим, що там зазвичай не ухвалюють важливих рішень поспіхом. Сі Цзіньпін ретельно оцінює можливі наслідки та намагається отримати якомога більше інформації перед тим, як визначити свою позицію. Саме тому я не думаю, що до виборів у США 3 листопада відбудуться якісь принципово важливі домовленості. Спочатку потрібно побачити, як завершиться голосування та які політичні можливості залишаться у Трампа. Можливу тристоронню зустріч обговорюють на 18 – 19 листопада. На той момент попередні результати американських виборів уже будуть відомі. Тому сама зустріч цілком можлива. Але якщо республіканці зазнають дуже серйозної поразки, Сі може вирішити, що домовлятися з ослабленим Трампом немає сенсу. Адже американський президент може пообіцяти певні рішення, але вже не матиме достатнього політичного впливу для їхньої реалізації. Китаю, на мою думку, вигідніше почекати, ніж погоджуватися на домовленості, які згодом можуть залишитися лише на папері. А якщо Трамп втратить політичний вплив, чи може Сі скористатися цим, щоб посилити тиск на Путіна? Я думаю, що так, але це залежатиме від багатьох обставин. Усі троє зараз пов'язані між собою через міжнародну політику та економічні інтереси. Якщо Путін втратить підтримку Трампа, його становище також може суттєво ослабнути. Особливо з огляду на економічні проблеми Росії та її дедалі більшу залежність від Китаю. Але я не очікую, що Сі одразу почне тиснути на Кремль. Мені здається, він радше почекає, доки обидва його конкуренти опиняться в слабшому становищі. Тоді Китай матиме більше можливостей визначати умови майбутніх домовленостей. Поки що Сі немає особливих причин робити різкі кроки. Він може спостерігати за розвитком ситуації у США, економічними проблемами Росії та продовженням війни проти України. І вже після цього вирішувати, коли і на кого саме варто впливати. Трамп відпрацьовує борги перед Путіним, а долю світу вирішуватиме Сі Цзіньпін: дивіться відео